Передмова

Перед тим, як донести до вас знання, отримані мною з «Джерела», я, як вартий свого пера історик, вимушений дати — хоч і складні для незнайомого з політикою читача — визначення. Але запевняю вас: саме ці терміни стануть вашим ключем до розуміння всього, про що йтиметься надалі.

Багато хто з моїх колег (і перепрошую за це ненависне мені слово — «героїв») вважають, що наші вороги, а саме демони — це примітивні створіння, націлені лише на руйнування, поглинання та втамування свого голоду. Проте це твердження при детальному погляді розсипається об ліричну реальність.

Демони не є ані примітивними, ані дурними. У них є своя складна внутрішня ієрархія. Повірте, після цієї передмови ваше ставлення до них зміниться, а світогляд — трансформується остаточно.

Демони — вінець еволюції. Єресь? Та чи єресь. Кожне нове покоління Владик стає хитрішим, сильнішим і підступнішим за попереднє. Цьому сприяє внутрішньовидова агресія, що зазвичай не притаманна расам із настільки розвиненими анатомічними засобами ураження опонента.

Якщо відкинути застарілі упередження, то демони — це Держава. Чистої води парламентська монархія. Єдина відмінність від звичних нам конструктів полягає у ґрунті, на якому її звели. Це не «сила права», а «право сили». Огидно? Можливо для нас. Але в світосприйнятті демонів це єдиний логічний спосіб розвитку.

На чолі держави стоїть Імператор. Тут важливо усвідомити, що це також чистої води кар’єризм: завжди для просування по кар’єрних сходинках нижня ланка повинна здолати, знищити, поглинути чи будь-яким іншим способом звільнити посаду, вищу за свою, на яку нижня ланка претендує. Тож, думаю, це дає цілком зрозуміле пояснення того, яким небезпечним є демон, який дійшов до апогею своєї могутності і зумів позбутися попереднього Імператора демонів. Але разом з цією владою на нього накладаються й обмеження — «Колом Владик», про яке ми дізнаємося дещо нижче. Важливо розуміти, що, хоч Імператор і виходець з «Кола Владик», усі свої титули він втрачає при зайнятті титулу Імператора, навіть ім’я. Мені, на превеликий жаль, невідоме походження цієї традиції, але факт, що вона формує політичні течії і напрямки в суспільстві демонів, незаперечний.

То які обов’язки? Стримування. Як зрозуміло з моєї фрази про внутрішньовидову агресію, значна частина демонів гине від рук самих же демонів. І це, напевно, найкраще для нас, що могло статися — кар’єризм і егоцентричність демонічної раси. Тож суть Імператора — спрямування цієї агресії в напрямок, який несе користь загальному процвітанню раси, а способів багато. Оскільки демонічне панування зафіксовано в не одному десятку світів… їх десятки тисяч… тож і спрямовувати амбітних демонів є куди. Це дуже тонка гра. Адже кожен з амбітних воєвод чи князів у свій час претендуватиме на титул вище: від воєводи до князя, від князя до владики, від владики до імператора.

Але хіба Імператор не буде сам? Чи не призведе це до десакралізації титулу Імператора? Могло б. Але ні. За владикою, який став імператором, продовжує стояти його клан. Його васали, звісно, за умови, що він у змозі тримати їх у покорі. Саме тому нерідко майбутній імператор незадовго до повалення старого монарха стає новим центром сили. Немає необхідності контролювати умовні 50% армій, територій, джерел ресурсів. Потрібно лише на умовні 2–4% більше, ніж у твого найвпливовішого конкурента. А це зазвичай 8–12% умовного контролю. Адже кожен з тринадцяти владик має своїх васалів. Це варто визнати — колосальних розмірів васально-сюзеренні зв’язки.

Тут, я думаю, доречно згадати рідний клан Імператора, який стає свого роду позаієрархічною кастою. Оскільки очевидно, що Імператор помітить, якщо його клан слабшає через прямі ворожі дії владик, а, як вам відомо, сам по собі імператор є як мінімум рівнозначною владиці силою. Я нагадую, що саме баланс гострого інтелекту, магічної і фізичної могутності в гармонійному розвитку цих основних рис дозволяє демону впевнено просуватися по ієрархії вгору і утримувати позиції. Тож не забувайте: це не клерки, це сутності, наділені неабиякою індивідуальною могутністю. Тож клан Імператора стає свого роду кастою наглядачів, які не надто часто гинуть на завданнях. Основна їхня роль — нагляд і, по мірі можливостей, стримування надто амбітних індивідів, які ігнорують «Міру». До прикладу, якщо воєвода вирішує знищити свого князя, хоча очевидно, що він не зможе втримати владу, то простіше допомогти князю втримати своє місце і отримати лояльного індивіда. Так само, якщо князь явно займається деструктивною для «Вічного Розширення» діяльністю, не використовує ресурси, належні йому, для вдосконалення своєї раси, то для чого він? Чому б не допомогти амбітному воєводі?

«Коло Владик» складається з тринадцяти лідерів наймогутніших кланів. Не певен, чи це має значення, але мої дослідження вказують, що перехід від князя до владики супроводжується тим, що верховний титул лідера клану змінюється, структура і розподіл внутрішньокланової влади не змінюється. Варто розуміти, що владика — це титул честі в розумінні демонів, аналогічно до Імператора, тобто не спадковий. Загалом своєрідна честь для демонів грає дуже важливу роль. Проте про неї я розповідатиму в інших розділах.

Для чого існує «Коло Владик»? Очевидно, система стримувань і противаг. Можливо, вам буде дивно це чути, але в плані того, що стосується держуправління, демони сходяться в одному: поки демони існують, ними потрібно керувати і зберігати здобутки своєї раси. Тож засідання «Кола Владик» — це швидше битва клерків, бухгалтерів, стратегів, законників, воєнних диктаторів, але не арена для бійні. Але прошу пам’ятати, що за кожним з владик стоять мільйони демонів. Свого роду верхівка демонічного суспільства — це носії строгої, дивної для нас, жорстокої, але тим не менш структури, яка не дає всій расі розколотися на тисячі демонічних світів, поглинутих міжусобними війнами. Тож не дивним є і те, що нерідко владики з’являються на полях найважливіших битв — це свого роду одна з неписаних угод між нижчими демонами і владиками — доказ лояльності єдиній меті — вічному розширенню.

Але я вже передбачаю питання: «Демони і честь? Літописцю, ти ж описував їх як егоцентричних, хитрих, підступних!» чи «Битва клерків!?» Тож я розширю цей фрагмент і не смійте мені закидати марнування чорнил чи манію до письма.

Помилково буде, якщо ви переноситимете на демонів людське трактування честі. Адже я стверджую, що чіткого визначення і серед нас цього терміну не існує. А пояснення «чинити правильно», «бути вірним слову» і подібні я не приймаю, оскільки ці квазі-пояснення є виключно суб’єктивними й егоцентричними, а також не дають чіткого кодексу так званої «Міри», яка б могла спрямувати вас у вашому життєвому шляху. Це лише один зі способів усвідомлення моральної неоднозначності існування в світі. Тож прошу зрозуміти, що і серед демонів існує схожа концепція-дилема.

«Битва клерків» — на жаль, я не можу підібрати точніші слова. По-перше, якими б могутніми ви не були, вам так чи інакше треба ділити доходи. Якби владики різали одне одного на засіданнях, навряд чи їхня раса вижила б у власному рідному світі, і відповідно вони б не були найбільшою загрозою світів. Прошу перестати сприймати їх як звірів. Вони розумні. І що важливіше — усвідомлення того, що їхні дії націлені на «Вічне розширення», свого роду в їхньому світосприйнятті вони слідують вічному ідеалу «Самовдосконалення» — чи то себе, чи своєї раси. А це означає, що саморуйнація — нетипова для демонів річ. Одна справа загинути в безнадійній битві, а інша — занурити всю свою расу в безодню хаосу.